Із люблінських врочистостей, присвячених отцю Омелянові Ковчу
Виняткова постать

Люблін переживав 17 і 18 лютого ц.р. велику подію міжнаціонального і міжконфесійного значення. Тут урочисто відзначено 60 роковини мученицької смерті о. Омеляна Ковча – греко-католицького священика, який, будучи вірним ідеалам безмежної любові до ближнього, рятував життя людей іншої національності і конфесії, тобто жидів, приречених окупантом на загибель.

Парох 4-тисячного містечка Перемишляни і переконливий проповідник, а водночас великий патріот, він у час німецької і совєтської окупацій добре розумів долю українців, поляків і жидів, які жили поряд себе. І коли почалося масове винищування сусідів-жидів, він, ризикуючи власним життям, кинувся їм на порятунок. Будучи свідомим наслідків свого чину, він розділив з ними долю мученицької смерті в таборі на Майданку.
        На вістку про беатифікацію отця Омеляна Ковча, яку папа римський сповістив під час перебування в 2001 р. в Україні, що серед 25 українських мучеників, винесених на вівтар святих, є і отець Омелян Ковча, довелося чекати піввіку.
        Життя і геройський чин українського священика були визнані багатьма інституціями. Жидівська рада України присвоїла йому титул «Справедливого України», місто Перемишляни під Львовом назвало його іменем одну із своїх вулиць, а тепер Люблін його іменем назвав рондо – одне із схрещень вулиць.
        У зв’язку з цією подією парох греко-католицької парафії у Любліні о. Стефан Батрух підготував багату програму проведення врочистостей, які проходили під патронатом Глави УГКЦ патріарха Любомира Гузара і митрополита Люблінського архієпископа Юзефа Жицінського, при великій організаційній підтримці та присутності президента міста Анджея Прушковського з членами Ради міста.
        Головні святкування, приурочені блаженному отцю Омелянові Ковчу, попередила конференція «Кордони Європи», в якій доповідачами були: професори – Є. Клочовський, Я. Ісаєвич, Д. Грінберг і М. Лесів. Ювілейну молитву в каплиці св. Трійці Люблінського замку вів Вроцлавсько-Гданський єпископ Володимир Ющак.
        18 лютого, в присутності влади міста, архієпископ Іван Мартиняк – митрополит Перемисько-Варшавський УГКЦ посвятив місце і відкрив таблицю з написом, що віднині рондо називається іменем о. О. Ковча. Відтак усі (прибуло чимало жителів міста, представники української громади, делегації зі Львова, Стрия, Перемишлян та Варшави: радник Посольства України в РП О. Мисик, голова ОУП М. Кертичак і голова СУ К. Сіроцька) подалися на Майданек, де в програмі «Слідами Омеляна Ковча» показано фільм про концентраційний табір смерті, були виступи директора Музею на Майданку Едварда Белевайдера та віце-міністра закордонних справ Польщі проф. Адама Ротфельда, в нитку життя якого вплетені перемишлянські події сорокових років.
        Запаленням свічок і покладенням квітів від прибулих делегацій вшановано під Мавзолеєм пам’ять усіх жертв концтабору Майданек. Тут під час екуменічної молитви, в якій взяли участь присутні єпископи (з України, Франції, Польщі) ми почули патріотичне слово кардинала Любомира.
        У пополудневих годинах в римо-католицькій катедрі відправлялася Архієрейська Божественна літургія у наміренні поєднання народів, яку очолював Глава УГКЦ, а відправляв у співслужінні єпископів трьох Церков (також євангельсько-аугсбурської) та багатьох священиків – митрополит кир Іван Мартиняк. З глибокою проповіддю звернувся до присутніх архієпископ Юзеф Жицінський – Люблінський митрополит.
        Слово архієпископа несло вагому силу для поєднання між народами, для вірних було наукою екуменізму і зразком для польсько-жидівсько-українського діалогу, спертого на правді і справедливості. Справам цим, як ніде інде, влада Любліна, вищі навчальні заклади та ієрархія Римо-католицької церкви, а також медіа надають великого значення, тому-то в місті на кожному кроці відчувається, що суспільство вступає на дорогу примирення в християнському та європейському дусі.
        (Ширше про люблінські святкування – в наступному числі тижневика.)

на фото: Молебень біля мавзолею на Майданку
світлина Наталі Кравчук

Наше слово №9, 29 лютого 2004 року